Обмовимося відразу – мова не про квіти, шампанське або цукерки, за допомогою яких ще з радянських часів прийнято висловлювати подяку лікарю. А про перетворення умовно-безкоштовної медицини на тіньовий бізнес, у якому крутяться мільярди доларів.
Наркодилери лікарям не конкуренти
Корупція у медичній галузі давно вже стала очевидним явищем, якого не заперечує навіть керівництво країни. Так, заступник глави адміністрації президента Ірина Акімова в одному зі своїх публічних виступів повідомила буквально таке: «Безкоштовної медицини сьогодні немає, але головне – звідки йде фінансування. З бюджету виділяється 3,5% ВВП потреби медицини. А ще приблизно стільки складають тіньові платежі пацієнтів».
Це цікаво: Кодування від алкоголізму в Рівному
Номінальний ВВП України у 2011 році дорівнював 162,85 млрд доларів. Тобто, за даними високопоставленої чиновниці, на «тіньові платежі пацієнтів» припадає близько $5,7 млрд. на рік. Та це ж справжній Клондайк, наркодилери і не мріють про такий оборот!
За даними опитування, проведеного близькою до уряду компанією Research & Branding Group, 39,2% українців протягом 2011 року оплачували різні послуги (огляд, аналізи, процедури тощо) під час відвідин державних поліклінік. Якщо вже лояльна до Януковича фірма незадовго до виборів оприлюднила, по суті, вбивчі дані про «безкоштовну» охорону здоров’я, можна лише уявити, який відсоток хворих сплачує держлікарям насправді. За вирахуванням чиновників, депутатів та інших «блатних» розщедрюються всі. І не потрібно обманюватися тим, що в більшості випадків винагорода приймається під виглядом «благодійних внесків». Хабар, як його не назви, залишиться хабарем, навіть якщо пацієнт добровільно віддає свої кровні. Адже не вилікована хвороба в будь-якому випадку обійдеться дорожче.
Критикувати медиків небезпечно для здоров’я
Автори цієї статті мають у своєму розпорядженні десятки прикладів корупції в лікувальних закладах Дніпропетровщини. Але називати конкретні лікарні та прізвища лікарів ми не будемо. Редактори теж люди, і жоден з них не ризикне оприлюднити подібну інформацію. Не лише через побоювання нарватися на судовий позов. Як дохідливо пояснив нам головний редактор одного з місцевих видань, «всі ми ходимо під Богом, сьогодні я покритикую якогось хірурга, а завтра потраплю до нього на операційний стіл».
Навіть у безцензурному Інтернеті автори публікацій вважають за краще не персоніфікувати хабарників у білих халатах. Почасти ще й тому, що гучне викриття окремого ескулапа нічого не дасть. Корупційна зараза поширилася практично на всіх представників державної медицини – від головлікарів столичних клінік до санітарок районних лікарень.
Втім, у Мережі вже майже рік гуляє стаття з промовистим заголовком «Одкровення лікаря: чому медики брали, беруть і братимуть хабарі». Передрукована багатьма сайтами, вона дає змогу побачити корупційний механізм української охорони здоров’я зсередини.
Про що ми дізнаємося з «Об’явлення…»? Про те, наприклад, що дипломованому лікареві влаштуватися без хабара на пристойне місце у столичній лікарні практично неможливо. Щоб отримати посаду анестезіолога з офіційною зарплатою близько 2000 грн., потрібно заплатити від 5 до 10 тис. доларів. В обласних центрах ситуація та сама. Хіба що сума «вступного внеску» дещо менша.
Як же «відбивають» витрачені гроші нові медики? Та хоч би за рахунок співпраці з представниками фармфірм. При призначенні «потрібного», тобто дорожчого препарату певного виробника, лікар отримує відкат від офіційного дилера – від 5 грн з кожної проданої упаковки або флакона. Начебто дрібниця, але за місяць можна заробити кілька тисяч гривень комісійних.
Хірурги – найбільш високооплачувана категорія. За банальне видалення апендикса пацієнтові доведеться заплатити до 300 доларів. Причому отримані гроші розподіляються між членами операційної бригади. Помічнику оперуючий хірург відстебне 100-200 грн, лікареві другої категорії – 200-400 грн.
Найбільш «жирними» операціями – плановими – займаються представники медичної еліти, не нижчі за завідувачів відділень. Лапароскопічна холіцесектомія (видалення жовчного міхура через проколи черевної стінки), наприклад, коштує близько 5 тисяч гривень. (Це лише «гонорар» лікаря, не рахуючи витрат на медикаменти). За місяць такої “непосильної праці” заввідділенням може заробити 40-60 тис. грн. Міг би і більше, але потік хворих обмежений – не всі мають кошти на «безкоштовну» медицину.
Від себе додамо, що негласні тарифи на медичні послуги у держлікарнях вже впритул наблизилися (а часом і перевищили) вартість аналогічних процедур у приватних клініках. Хоча приватники, на відміну від своїх державних колег, сплачують податки до бюджету. У результаті асистуючий лікар другої категорії у лікарні обласного центру має 5-8 тисяч неофіційних гривень на місяць. Доходи лікаря першої категорії оцінюються вже у 2 тис. доларів, найвищій – від $3000. Чи не тому нещодавно власник однієї з приватних київських клінік скаржився, що не може знайти хірурга-офтальмолога на місце з окладом у 3000 євро? Лікарі, які офіційно отримують у 10-15 разів менше, вважають за краще відсиджуватися в державних «окопах», де реальний дохід приблизно той самий, а відповідальність набагато нижча.
Існує й інша, менш очевидна стаття доходів практикуючих держлікарів. Прийшов, наприклад, на прийом до кардіолога міської поліклініки пацієнт, який страждає на стенокардію. Лікар ставить діагноз – звуження коронарної артерії серця та одразу ж пропонує операцію стентування, вартість якої становить 20-25 тис. грн. Хворий не знає, що в цивілізованих країнах зазначену недугу успішно лікують консервативним методом – ударно-хвильовою терапією. І повний курс такої процедури коштує приблизно вдвічі дешевше за операцію, а ризик ускладнень практично відсутній. Але в системі державної охорони здоров’я, яку представляє лікар, прогресивного обладнання для ударно-хвильової терапії немає. Натомість є економічно вигідна технологія встановлення стентів, що приносить стабільний тіньовий дохід.
Це цікаво: Як знизити пульс в домашніх умовах
Страхування від корупції
Зрозуміло, що ні механічне збільшення державного фінансування, ні проведення так званої медичної реформи, що зводиться до скорочення ліжко-місць у периферійних лікарнях, проблему корупції не вирішать. Занадто багато у державній медицині вигодонабувачів, які від тіньових доходів із доброї волі не відмовляться.
Вихід із глухого корупційного глухого кута бачиться виключно у впровадженні системи обов’язкового медичного страхування. Ми страхуємо з деяких пір громадянську відповідальність водіїв. Спочатку це нововведення багатьма зустріли в багнети, але до нього швидко звикли, і сьогодні кожен автолюбитель знає – без поліса на дорогу краще не виїжджати. То невже подряпина на бампері нас хвилює більше, ніж власне здоров’я?
Можна довго сперечатися, хто має оплачувати страховий поліс – державу, роботодавця чи пацієнта. У Великій Британії, наприклад, цю функцію виконує держава, а люди самі обирають, до якого лікаря звернутися. За право лікувати пацієнта конкурують між собою як медики, і клініки різних форм власності. І нікому на думку не спаде вимагати з хворого хоча б пенс.
Україна навряд чи здатна покрити державною страховкою усі види захворювань, але вона може хоча б зафіксувати чіткий перелік безкоштовних медпослуг та забезпечити стовідсоткове їхнє фінансування. Будь-яка спроба здерти з пацієнта незаконні гроші має бути прирівняна до кримінального злочину, чи то пропозиція сплатити вартість бинта, чи зробити благодійний внесок для придбання кондиціонера. Так-так, одна з дніпропетровських відомчих клінік саме у такий спосіб вирішила поправити своє матеріальне становище. При цьому збирання грошей «на кондиціонер» відбувалося прямо в кабінеті лікаря під час чергового профогляду.
З іншого боку, державі варто стимулювати роботодавців, щоб ті забезпечували своїх співробітників додатковим медичним страхуванням. Адже проштовхнули ж свого часу закон, завдяки якому стало вигідно приймати на роботу інвалідів. І проблему працевлаштування цієї категорії громадян було вирішено.
Для заповнення державного фонду медичного страхування існує чимало резервів. Один із них – акцизи на тютюн та алкоголь. Цілком логічно ці гроші цільовим чином спрямовувати на потреби охорони здоров’я. Йдеться про значні суми. Тільки нещодавнє підвищення акцизів збільшить надходження до бюджету на 3 млрд. грн. Але скільки з них дістанеться медицині?
І знов-таки є позитивний приклад прив’язки цільового податку до конкретної статті бюджетних видатків. Кілька років тому дорожній збір був включений у вартість бензину. Той, хто більше їздить, став більше платити, що загалом справедливо. Принагідно було скасовано корупційні техогляди. Це, до речі, одне з небагатьох рішень чинної влади, яке майже одноголосно підтримане населенням. Тому цілком логічно фінансувати охорону здоров’я за рахунок любителів пива, горілки та цигарок як представників «групи ризику».
Звісно, висунуті пропозиції дискусійні. З ними можна не погоджуватися, вважати наївними чи економічно необґрунтованими. Але те, що українська медицина остаточно ув’язнила у корупційному болоті і без рішучих дій центральної влади її звідти не витягти – незаперечний факт. Неприпустимо, щоб державний лікар, немов звичайний шахрай, залазив пацієнтові в кишеню. Щоб дороге медичне обладнання, куплене за бюджетні кошти, приносило вузькому лікарському прошарку небачені бариші. Щоб у районних поліклініках у нас клянчили гроші на ремонт приміщення.
Якщо вже на те пішло, то якийсь приватнопрактикуючий стоматолог набагато порядніший за своїх державних колег. Хоча б тому, що бере з нас гроші відкрито і не краде пломбувальний матеріал. Між іншим, приватна медицина зараз – єдиний острівець у системі української охорони здоров’я, вільний від корупції. Але острівець цей поки що занадто малий, щоб стати опорою для мільйонів українців, які потребують якісного медичного обслуговування.
Іван Овенз