Категорії
Новини

Пора змінити “дівчаток”, чи це так

Знаю, я дивно схожий на нічийну бабусю з роману Ільфа та Петрова. Вона, стара, проживаючи на антресолях у «Вороньій слобідці», не вірила в електрику і тому палила скіпку. Я, також не дуже молодий, попри накази розуму та парламентської більшості, не вірю в ефективність реформи системи охорони здоров’я в Україні. Сьогодні – не вірю. І ось чому.

Тому що добре пам’ятаю класичний радянський анекдот про експериментальний будинок. Де все не вдалося з єдиної причини: директор міняв ліжка, а не «дівчаток». З тугою спостерігаю за чималими законодавчими зусиллями Адміністрації Президента разом з Міністерством охорони здоров’я, за потужними адміністративними зусиллями губернаторів у пілотних регіонах тощо, чітко розуміючи: реформи не вдасться! З тієї ж причини, міняють ліжка, залишаючи тих же літніх радянських «дівчаток». Тих же університетських ректорів і деканів, тих же професорів і доцентів, які з старанністю готують поганих фахівців. Поганих лікарів, не здатних працювати самостійно, відповідально та ефективно.

Про це – мовчання. Покращуємо дороги, розмічаємо маршрути короткого «довозу» пацієнтів автомобілями швидкої медичної допомоги, міняємо вивіски на колишніх сільських амбулаторіях та поліклініках, називаючи їх гордим слоганом «прийомна сімейного лікаря»… А сімейного лікаря, справжнього, впевненого у собі все ще немає. І не буде. Якщо, звісно, ​​не вважати всерйоз таким переназваного педіатра чи поліклінічного «вухо-горло-носа». Поганий вчитель не може виховати успішного учня.

Я виріс у лікарській сім’ї. Мій батько понад тридцять років викладав на кафедрі інституту, який готував лікарів. Від батька, спостережливого та критичного професіонала, я знав багато чого. Знав про старанно ховався тоді, в СРСР виворіт викладацької практики і сяючих порожнечах радянської медичної науки. Про професора П., який мав прізвисько «Федя-дурень», про професора К., про яку злісно жартували як про «не має головного мозку…». Про слабкі дисертації, що захищаються у так званих закритих вчених порадах, куди не допускалася широка наукова публіка, яка не мала спеціального допуску КДБ… Все це було. Але в порівнянні з вакханалією сьогоднішніх реалій псевдопрофесіоналізму та псевдонауки ті, радянські відхилення бачаться ледь помітними, мікроскопічними.

Над нами сміються. Країна, що має 14416 докторів наук та 84000 кандидатів наук (станом на кінець 2010 року, зараз – більше) займає останні, нижні рядки у таблицях індексу цитування – основного показника ефективності науки. Поряд із Гондурасом та Ліберією. Іран, далеко не найпередовіша за технологіями та наукою держава, офіційно урядовим актом відмовився визнавати українські лікарські дипломи. Причина – низька якість наших випускників. Соромно і страшно розглядати ці таблиці, що свідчать про єдине і головне – наше убожество. Про злиденність країни, що має свою власну Академію медичних наук, десятки науково-дослідних інститутів та сотні кафедр. Історія з псевдопрофесором від нейрохірургії Слюсарчуком – також яскрава ілюстрація стану справ у національній медичній науці. Як і така, цілком анекдотична історія: київський професор Н., дуже поганий професіонал із надзвичайними амбіціями, в одному з численних «наукових» журналів, який визнає наш ВАК, опублікував результати свого глибокого роздуму. Вже не знаю, як цей плід великого розуму став відомий великому західному досліднику, що працює в цій же проблематиці. У черговій своїй публікації західний метр одним рядком приділив увагу роботі професора Н., назвавши її цілком неспроможною. Дізнавшись від колег про такий «успіх», наш професор гордо інформував своїх співробітників: «Мене процитували у такому серйозному журналі!»

До речі, професор Н. готує майбутніх лікарів. Як може так і готує. Та й псевдопрофесор Слюсарчук прагнув очолити у Києві кафедру нейрохірургії. Не вийшло з низки суб’єктивних причин, а то б – вчив. А ось у інших вийшло, у трьох медичних вузах були відкриті небачені у світі факультети з підготовки комбінованих фахівців «лікарів-психологів». Цей сміливий освітній проект приносить батькам-засновникам конкретні гроші, а системі охорони здоров’я, зокрема, практичної психіатрії серйозні проблеми.

Реформа, що здійснюється сьогодні в Україні, захлинеться. Неминуче захлинеться. Якщо пані Акімова та очолюваний нею Комітет економічних реформ не розпочне заміни «дівчаток».

Іван Овенз

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Останні записи

This site is registered on wpml.org as a development site.