Категорії
Новини

Пора змінити “дівчаток”, чи це так

Знаю, я дивно схожий на нічийну бабусю з роману Ільфа та Петрова. Вона, стара, проживаючи на антресолях у «Вороньій слобідці», не вірила в електрику і тому палила скіпку. Я, також не дуже молодий, попри накази розуму та парламентської більшості, не вірю в ефективність реформи системи охорони здоров’я в Україні. Сьогодні – не вірю. І ось чому.

Тому що добре пам’ятаю класичний радянський анекдот про експериментальний будинок. Де все не вдалося з єдиної причини: директор міняв ліжка, а не «дівчаток». З тугою спостерігаю за чималими законодавчими зусиллями Адміністрації Президента разом з Міністерством охорони здоров’я, за потужними адміністративними зусиллями губернаторів у пілотних регіонах тощо, чітко розуміючи: реформи не вдасться! З тієї ж причини, міняють ліжка, залишаючи тих же літніх радянських «дівчаток». Тих же університетських ректорів і деканів, тих же професорів і доцентів, які з старанністю готують поганих фахівців. Поганих лікарів, не здатних працювати самостійно, відповідально та ефективно.

Про це – мовчання. Покращуємо дороги, розмічаємо маршрути короткого «довозу» пацієнтів автомобілями швидкої медичної допомоги, міняємо вивіски на колишніх сільських амбулаторіях та поліклініках, називаючи їх гордим слоганом «прийомна сімейного лікаря»… А сімейного лікаря, справжнього, впевненого у собі все ще немає. І не буде. Якщо, звісно, ​​не вважати всерйоз таким переназваного педіатра чи поліклінічного «вухо-горло-носа». Поганий вчитель не може виховати успішного учня.

Я виріс у лікарській сім’ї. Мій батько понад тридцять років викладав на кафедрі інституту, який готував лікарів. Від батька, спостережливого та критичного професіонала, я знав багато чого. Знав про старанно ховався тоді, в СРСР виворіт викладацької практики і сяючих порожнечах радянської медичної науки. Про професора П., який мав прізвисько «Федя-дурень», про професора К., про яку злісно жартували як про «не має головного мозку…». Про слабкі дисертації, що захищаються у так званих закритих вчених порадах, куди не допускалася широка наукова публіка, яка не мала спеціального допуску КДБ… Все це було. Але в порівнянні з вакханалією сьогоднішніх реалій псевдопрофесіоналізму та псевдонауки ті, радянські відхилення бачаться ледь помітними, мікроскопічними.

Над нами сміються. Країна, що має 14416 докторів наук та 84000 кандидатів наук (станом на кінець 2010 року, зараз – більше) займає останні, нижні рядки у таблицях індексу цитування – основного показника ефективності науки. Поряд із Гондурасом та Ліберією. Іран, далеко не найпередовіша за технологіями та наукою держава, офіційно урядовим актом відмовився визнавати українські лікарські дипломи. Причина – низька якість наших випускників. Соромно і страшно розглядати ці таблиці, що свідчать про єдине і головне – наше убожество. Про злиденність країни, що має свою власну Академію медичних наук, десятки науково-дослідних інститутів та сотні кафедр. Історія з псевдопрофесором від нейрохірургії Слюсарчуком – також яскрава ілюстрація стану справ у національній медичній науці. Як і така, цілком анекдотична історія: київський професор Н., дуже поганий професіонал із надзвичайними амбіціями, в одному з численних «наукових» журналів, який визнає наш ВАК, опублікував результати свого глибокого роздуму. Вже не знаю, як цей плід великого розуму став відомий великому західному досліднику, що працює в цій же проблематиці. У черговій своїй публікації західний метр одним рядком приділив увагу роботі професора Н., назвавши її цілком неспроможною. Дізнавшись від колег про такий «успіх», наш професор гордо інформував своїх співробітників: «Мене процитували у такому серйозному журналі!»

До речі, професор Н. готує майбутніх лікарів. Як може так і готує. Та й псевдопрофесор Слюсарчук прагнув очолити у Києві кафедру нейрохірургії. Не вийшло з низки суб’єктивних причин, а то б – вчив. А ось у інших вийшло, у трьох медичних вузах були відкриті небачені у світі факультети з підготовки комбінованих фахівців «лікарів-психологів». Цей сміливий освітній проект приносить батькам-засновникам конкретні гроші, а системі охорони здоров’я, зокрема, практичної психіатрії серйозні проблеми.

Реформа, що здійснюється сьогодні в Україні, захлинеться. Неминуче захлинеться. Якщо пані Акімова та очолюваний нею Комітет економічних реформ не розпочне заміни «дівчаток».

Іван Овенз

Категорії
Новини

Дотримання стандартів лікування – питання життя пацієнта

Міністерство охорони здоров’я України та департамент охорони здоров’я Житомирської облдержадміністрації дуже багато роблять для впровадження в практичну діяльність лікувальних закладів формулярної системи, протоколів МОЗ України, які дозволяють пацієнтам отримувати якісну медичну допомогу. Сьогодні вийшло вже п’яте видання Державного формуляра, який містить перелік лікарських засобів, зареєстрованих в Україні, з доведеною ефективністю, припустимим рівнем безпеки та економічно доцільним поєднанням «ціна-якість». Уже впроваджені регіональні протоколи надання медичної допомоги жителям Житомирської області, на часі створення чергового, восьмого, випуску регіонального лікарського формуляра.

Це, безумовно, суттєво покращило якість надання медичної допомоги, а крім того, є ще й передумовою переходу до страхової медицини. Адже подальшу діяльність системи охорони здоров’я ми пов’язуємо з упровадженням страхування, яке, безперечно, продиктує чіткіші правила контролю за наданням медичної допомоги, коли кожен лікувальний заклад, кожен лікар нестиме відповідальність за її результати.

Саме тому інформація головного позаштатного невролога Міністерства охорони здоров’я України про сучасні підходи до лікування гострих інсультів під час нещодавньої профільної наради в Житомирі, яка відбулася в липні поточного року, прозвучала досить неоднозначно — в певній частині вона відрізнялась від тих нормативних документів, якими МОЗ України регламентує надання допомоги цій категорії пацієнтів. Так, зокрема, з п’ятого випуску Державного формуляра виведений ряд препаратів, у яких відсутня доказова ефективність (наприклад, «Актовегін®», «Церебролізин®» та інші). Уніфікованим клінічним протоколом лікування пацієнтів з ішемічним інсультом, який затверджений наказом МОЗ України №602 від 03.08.2012 року, не передбачено призначення нейропротекторних препаратів.

На зустрічі ж прозвучала думка головного невролога, що за показами лікуючі лікарі все-таки мають право ці препарати призначати, при цьому інформуючи пацієнтів, що придбати їх необхідно за власний кошт. Тут, безумовно, виникає запитання: чому пацієнт повинен купувати лікарські засоби, якщо вони сьогодні визначені Міністерством охорони здоров’я як такі, що не мають належної доказової бази? Тобто ці препарати пацієнти можуть придбати за власні кошти, їх приймати, але очікуваного результату від такого лікування ні пацієнт, ні лікар не отримають. То чи варто рекомендувати хворим ліки, які просто збагачують фармацевтичну індустрію?

Тож як громадська організація, що об’єднує понад 200 тисяч жителів Житомирщини, ми б хотіли, щоб у цьому питанні позиція Міністерства охорони здоров’я України в особі головного позаштатного невролога була чітко визначена: потрібно дані препарати призначати, чи не потрібно? Що все ж таки робити практикуючим лікарям?

Дійсно, протягом багатьох десятиліть метаболічні, нейропротекторні лікарські засоби широко застосовувались під час лікування пацієнтів із різними патологіями, в тому числі і з гострими інсультами. Проте чимало препаратів, які використовувались раніше, в результаті проведених досліджень наразі визнаються неефективними, і в більшості розвинених країн уже давно не застосовуються, адже користі не приносять. Тому нині і в Україні стоїть завдання — вилучити з уживання такі препарати.

Якщо порівняти показники смертності пацієнтів у нашій країні з показниками смертності пацієнтів, які вже давно лікуються за протоколами в країнах Євросоюзу, то вони суттєво відрізняються. Стандартизований за віком і статтю показник смертності від судинних уражень мозку на 100 тисяч населення в Україні в 1990 році становив 191,2, у 2010 — 159,4. А тим часом в Італії цей показник в 1990 році становив 91,6, у 2010 — 47,3; у Швеції — в 1990 році — 69,3, у 2010 — 37,7; у Німеччині — у 1990 році — 87,6, у 2010 — 35,9. На моє переконання, це ще один аргумент, який сьогодні говорить на користь доказової медицини. Тож нам треба притримуватись саме тих стандартів, які рекомендує сьогодні Євросоюз і які прийняті в країнах європейської спільноти. Саме на основі сучасних підходів із позиції доказової медицини розроблені медико-технологічні документи зі стандартизації медичної допомоги при ішемічному інсульті, які затверджені наказом МОЗ України №602 від 03.08.2012 року.

Стосовно контролю за якістю лікування, стаття 14.1 Закону України «Про внесення змін до основ законодавства України про охорону здоров’я щодо вдосконалення надання медичної допомоги» чітко говорить про те, що «додержання стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів, табелів матеріально-технічного оснащення є обов’язковим для всіх закладів охорони здоров’я». Всіх закладів — незалежно від форми власності!

Лікувальні заклади, до речі, в межах уже сформованого локального формуляра, який згідно з наказом МОЗ України від 22.07.2009р. № 529 «Про створення формулярної системи забезпечення лікарськими засобами закладів охорони здоров’я» повинен базуватися на Державному формулярі, мають право закуповувати ті лікарські засоби, які в ньому зазначені (ця можливість, звісно, залежить від фінансування закладу). Проте, якщо вони відходитимуть від цього переліку, на мою думку, це може розглядатися як нецільове використання коштів. Цього, безумовно, ніхто не має права робити незалежно від джерел фінансування.

Отже інформація головного позаштатного невролога про право лікуючих лікарів призначати виключені з Державного формуляра препарати прозвучала врозріз із нормативними документами МОЗ України. Ми ж вважаємо, що є вимоги держави і лікувальні заклади мають дотримуватися цих вимог, які дійсно направлені на покращення якості надання медичної допомоги.

Іван Овенз

Категорії
Новини

Чи виліковна хронічна хвороба української охорони здоров’я?

Обмовимося відразу – мова не про квіти, шампанське або цукерки, за допомогою яких ще з радянських часів прийнято висловлювати подяку лікарю. А про перетворення умовно-безкоштовної медицини на тіньовий бізнес, у якому крутяться мільярди доларів.

Наркодилери лікарям не конкуренти

Корупція у медичній галузі давно вже стала очевидним явищем, якого не заперечує навіть керівництво країни. Так, заступник глави адміністрації президента Ірина Акімова в одному зі своїх публічних виступів повідомила буквально таке: «Безкоштовної медицини сьогодні немає, але головне – звідки йде фінансування. З бюджету виділяється 3,5% ВВП потреби медицини. А ще приблизно стільки складають тіньові платежі пацієнтів».

Це цікаво: Кодування від алкоголізму в Рівному

Номінальний ВВП України у 2011 році дорівнював 162,85 млрд доларів. Тобто, за даними високопоставленої чиновниці, на «тіньові платежі пацієнтів» припадає близько $5,7 млрд. на рік. Та це ж справжній Клондайк, наркодилери і не мріють про такий оборот!

За даними опитування, проведеного близькою до уряду компанією Research & Branding Group, 39,2% українців протягом 2011 року оплачували різні послуги (огляд, аналізи, процедури тощо) під час відвідин державних поліклінік. Якщо вже лояльна до Януковича фірма незадовго до виборів оприлюднила, по суті, вбивчі дані про «безкоштовну» охорону здоров’я, можна лише уявити, який відсоток хворих сплачує держлікарям насправді. За вирахуванням чиновників, депутатів та інших «блатних» розщедрюються всі. І не потрібно обманюватися тим, що в більшості випадків винагорода приймається під виглядом «благодійних внесків». Хабар, як його не назви, залишиться хабарем, навіть якщо пацієнт добровільно віддає свої кровні. Адже не вилікована хвороба в будь-якому випадку обійдеться дорожче.

Критикувати медиків небезпечно для здоров’я

Автори цієї статті мають у своєму розпорядженні десятки прикладів корупції в лікувальних закладах Дніпропетровщини. Але називати конкретні лікарні та прізвища лікарів ми не будемо. Редактори теж люди, і жоден з них не ризикне оприлюднити подібну інформацію. Не лише через побоювання нарватися на судовий позов. Як дохідливо пояснив нам головний редактор одного з місцевих видань, «всі ми ходимо під Богом, сьогодні я покритикую якогось хірурга, а завтра потраплю до нього на операційний стіл».

Навіть у безцензурному Інтернеті автори публікацій вважають за краще не персоніфікувати хабарників у білих халатах. Почасти ще й тому, що гучне викриття окремого ескулапа нічого не дасть. Корупційна зараза поширилася практично на всіх представників державної медицини – від головлікарів столичних клінік до санітарок районних лікарень.

Втім, у Мережі вже майже рік гуляє стаття з промовистим заголовком «Одкровення лікаря: чому медики брали, беруть і братимуть хабарі». Передрукована багатьма сайтами, вона дає змогу побачити корупційний механізм української охорони здоров’я зсередини.

Про що ми дізнаємося з «Об’явлення…»? Про те, наприклад, що дипломованому лікареві влаштуватися без хабара на пристойне місце у столичній лікарні практично неможливо. Щоб отримати посаду анестезіолога з офіційною зарплатою близько 2000 грн., потрібно заплатити від 5 до 10 тис. доларів. В обласних центрах ситуація та сама. Хіба що сума «вступного внеску» дещо менша.

Як же «відбивають» витрачені гроші нові медики? Та хоч би за рахунок співпраці з представниками фармфірм. При призначенні «потрібного», тобто дорожчого препарату певного виробника, лікар отримує відкат від офіційного дилера – від 5 грн з кожної проданої упаковки або флакона. Начебто дрібниця, але за місяць можна заробити кілька тисяч гривень комісійних.

Хірурги – найбільш високооплачувана категорія. За банальне видалення апендикса пацієнтові доведеться заплатити до 300 доларів. Причому отримані гроші розподіляються між членами операційної бригади. Помічнику оперуючий хірург відстебне 100-200 грн, лікареві другої категорії – 200-400 грн.

Найбільш «жирними» операціями – плановими – займаються представники медичної еліти, не нижчі за завідувачів відділень. Лапароскопічна холіцесектомія (видалення жовчного міхура через проколи черевної стінки), наприклад, коштує близько 5 тисяч гривень. (Це лише «гонорар» лікаря, не рахуючи витрат на медикаменти). За місяць такої “непосильної праці” заввідділенням може заробити 40-60 тис. грн. Міг би і більше, але потік хворих обмежений – не всі мають кошти на «безкоштовну» медицину.

Від себе додамо, що негласні тарифи на медичні послуги у держлікарнях вже впритул наблизилися (а часом і перевищили) вартість аналогічних процедур у приватних клініках. Хоча приватники, на відміну від своїх державних колег, сплачують податки до бюджету. У результаті асистуючий лікар другої категорії у лікарні обласного центру має 5-8 тисяч неофіційних гривень на місяць. Доходи лікаря першої категорії оцінюються вже у 2 тис. доларів, найвищій – від $3000. Чи не тому нещодавно власник однієї з приватних київських клінік скаржився, що не може знайти хірурга-офтальмолога на місце з окладом у 3000 євро? Лікарі, які офіційно отримують у 10-15 разів менше, вважають за краще відсиджуватися в державних «окопах», де реальний дохід приблизно той самий, а відповідальність набагато нижча.

Існує й інша, менш очевидна стаття доходів практикуючих держлікарів. Прийшов, наприклад, на прийом до кардіолога міської поліклініки пацієнт, який страждає на стенокардію. Лікар ставить діагноз – звуження коронарної артерії серця та одразу ж пропонує операцію стентування, вартість якої становить 20-25 тис. грн. Хворий не знає, що в цивілізованих країнах зазначену недугу успішно лікують консервативним методом – ударно-хвильовою терапією. І повний курс такої процедури коштує приблизно вдвічі дешевше за операцію, а ризик ускладнень практично відсутній. Але в системі державної охорони здоров’я, яку представляє лікар, прогресивного обладнання для ударно-хвильової терапії немає. Натомість є економічно вигідна технологія встановлення стентів, що приносить стабільний тіньовий дохід.

Це цікаво: Як знизити пульс в домашніх умовах

Страхування від корупції

Зрозуміло, що ні механічне збільшення державного фінансування, ні проведення так званої медичної реформи, що зводиться до скорочення ліжко-місць у периферійних лікарнях, проблему корупції не вирішать. Занадто багато у державній медицині вигодонабувачів, які від тіньових доходів із доброї волі не відмовляться.

Вихід із глухого корупційного глухого кута бачиться виключно у впровадженні системи обов’язкового медичного страхування. Ми страхуємо з деяких пір громадянську відповідальність водіїв. Спочатку це нововведення багатьма зустріли в багнети, але до нього швидко звикли, і сьогодні кожен автолюбитель знає – без поліса на дорогу краще не виїжджати. То невже подряпина на бампері нас хвилює більше, ніж власне здоров’я?

Можна довго сперечатися, хто має оплачувати страховий поліс – державу, роботодавця чи пацієнта. У Великій Британії, наприклад, цю функцію виконує держава, а люди самі обирають, до якого лікаря звернутися. За право лікувати пацієнта конкурують між собою як медики, і клініки різних форм власності. І нікому на думку не спаде вимагати з хворого хоча б пенс.

Україна навряд чи здатна покрити державною страховкою усі види захворювань, але вона може хоча б зафіксувати чіткий перелік безкоштовних медпослуг та забезпечити стовідсоткове їхнє фінансування. Будь-яка спроба здерти з пацієнта незаконні гроші має бути прирівняна до кримінального злочину, чи то пропозиція сплатити вартість бинта, чи зробити благодійний внесок для придбання кондиціонера. Так-так, одна з дніпропетровських відомчих клінік саме у такий спосіб вирішила поправити своє матеріальне становище. При цьому збирання грошей «на кондиціонер» відбувалося прямо в кабінеті лікаря під час чергового профогляду.

З іншого боку, державі варто стимулювати роботодавців, щоб ті забезпечували своїх співробітників додатковим медичним страхуванням. Адже проштовхнули ж свого часу закон, завдяки якому стало вигідно приймати на роботу інвалідів. І проблему працевлаштування цієї категорії громадян було вирішено.

Для заповнення державного фонду медичного страхування існує чимало резервів. Один із них – акцизи на тютюн та алкоголь. Цілком логічно ці гроші цільовим чином спрямовувати на потреби охорони здоров’я. Йдеться про значні суми. Тільки нещодавнє підвищення акцизів збільшить надходження до бюджету на 3 млрд. грн. Але скільки з них дістанеться медицині?

І знов-таки є позитивний приклад прив’язки цільового податку до конкретної статті бюджетних видатків. Кілька років тому дорожній збір був включений у вартість бензину. Той, хто більше їздить, став більше платити, що загалом справедливо. Принагідно було скасовано корупційні техогляди. Це, до речі, одне з небагатьох рішень чинної влади, яке майже одноголосно підтримане населенням. Тому цілком логічно фінансувати охорону здоров’я за рахунок любителів пива, горілки та цигарок як представників «групи ризику».

Звісно, ​​висунуті пропозиції дискусійні. З ними можна не погоджуватися, вважати наївними чи економічно необґрунтованими. Але те, що українська медицина остаточно ув’язнила у корупційному болоті і без рішучих дій центральної влади її звідти не витягти – незаперечний факт. Неприпустимо, щоб державний лікар, немов звичайний шахрай, залазив пацієнтові в кишеню. Щоб дороге медичне обладнання, куплене за бюджетні кошти, приносило вузькому лікарському прошарку небачені бариші. Щоб у районних поліклініках у нас клянчили гроші на ремонт приміщення.

Якщо вже на те пішло, то якийсь приватнопрактикуючий стоматолог набагато порядніший за своїх державних колег. Хоча б тому, що бере з нас гроші відкрито і не краде пломбувальний матеріал. Між іншим, приватна медицина зараз – єдиний острівець у системі української охорони здоров’я, вільний від корупції. Але острівець цей поки що занадто малий, щоб стати опорою для мільйонів українців, які потребують якісного медичного обслуговування.

Іван Овенз

Категорії
Новини

Екстрена допомога: реформа чи терор для медиків

Фінансові покарання співробітників швидкої у Києві, звільнення медиків у Харкові, нещодавні протести скоропомічників у Сумах та Одесі, а також невдоволення в інших містах України, змушують замислитися, як же насправді відбуватиметься реформування служби швидкої допомоги та якою ціною доводиться розплачуватись медикам за самодурство чиновників на місцях.

Так, абсолютно неоднозначна ситуація склалася у місті Харкові, де в обласному центрі екстреної медичної допомоги, на сьогоднішній день, звільнилося вже 80 осіб. З повідомлення співробітника Харківської швидкої допомоги, активного профспілкового діяча Віталія Білоуса, стало відомо, що умови роботи погіршуються до неможливості, бригад катастрофічно не вистачає, медиків просто експлуатують як хочуть, великий наплив викликів, а автотранспорт і обладнання залишає бажати кращого.

Є інформація, що співробітники, що звільнилися, найчастіше пишуть заяви «за власним бажанням», а хто намагався написати в заявах про невідповідні умови праці, то ті люди надалі мали проблеми з документами та працевлаштуванням на інше місце роботи.

Також Віталій повідомив, «негативних фактів досить багато, всі вони викладені у відповідних заявах та відправлені до прокуратури та Міністерства охорони здоров’я України. Поки що реакція нульова…»

Не менш сумну інформацію повідомив лікар Київської станції швидкої допомоги, Голова Незалежної профспілки працівників екстреної (швидкої) медичної допомоги Максим Іонов. «Мені пощастило побувати на одній із нарад, де головний лікар з пронизливою наполегливістю заявив, що «ми нікого не тримаємо і утримувати не збираємося, кому завгодно можуть йти працювати касирами в магазин Сільпо». При цьому він озвучив заробітну плату лікарів та фельдшерів, яку ні я, ні мої колеги ніколи не отримували. Можливо нам держава і дає зарплату понад 4 тисячі гривень, але покарання та відрахування з нашої «кровної» надбавки за інтенсивну працю регулярно знімаються. Зрештою на руки доходить – прожитковий мінімум».

Надбавки знімалися і зніматимуться. У цьому головний лікар столичної “швидкої” залишив усіх без сумніву. Багато розрекламована та озвучена ще на початку 2013 року сенсація про збільшення заробітної плати співробітникам системи екстреної медичної допомоги майже на половину, виявилася надбавкою в 40%, яку також забиратимуть.

«-Як заявило, вже розроблено формули за якими 20% із 40% будуть вираховуватися з використанням терміну «індивідуальні показники в роботі», який не прописано ні в Законі «Про екстрену медичну допомогу», ні в постанові Кабінету Міністрів, а придумано нашою адміністрацією . По суті, це виявиться черговою системою причіпок до працівників».

«- Прагнення адміністрації зрозумілі. Вони бачать лікарів швидкої допомоги, які торгують “на базарі рибою” (цитата). Тому на сьогоднішній день, на столичній швидкій настільки жорсткий пресинг співробітників, особливо лікарів, що я швидше назвав це більш реальним словом – терор! Хочу зауважити, що ще більше року тому я говорив на багатьох прес-конференціях, що йде негласне винищення лікарів швидкої допомоги. От і буде видно, що найближчим часом від лікарів на швидкій позбавлятимуться всіма можливими способами».

«-Так, нас карають за доїзди на застуди і перевезення не в 10 хвилин, а за 12 за фактом, у той час як серцеві напади та судоми у дітей при температурах простоюють і чекають найближчу Лікарську бригаду, що звільнилася. Більш того, популярним стає покарання за порятунок людей та надання допомоги людям у екстраординарних ситуаціях».

Наприклад, з мене зняли 50% надбавки, за те, що я надавав допомогу важкій дитині у приймальному відділенні лікарні, а на думку адміністрації я мав кинути дитину на очах у батьків та своїх колег, розвернутися та поїхати. Ось такий підхід до надання допомоги. Причому наказ на моє покарання було підписано заднім числом, дочекавшись поки що я піду у відпустку. Натомість «прокопувати» чиновників та здійснювати перевезення за домовленостями з начальством ми маємо по 2 і більше години…

Інший приклад, скандальніший, який розбирався на рівні колегії головного управління охорони здоров’я міста Києва, це надання допомоги громадянці Россі, через кровотечу в якої довелося посадити літак в аеропорту «Бориспіль». За порятунок життя якого, лікаря Н. підстанції №9 покарали доганою, а це зняття всіх надбавок та премій на цілий рік. Внаслідок чого лікар потрапив до лікарні з порушенням ритму серця. На даний момент оформляє інвалідність. «Жовта» і продажна профспілка лікаря підтримати відмовилася, оскільки наказ на догану йому було підготовлено заздалегідь, і навіть колегія ГУОЗ Києва на це не вплинула, тому що – «мафія безсмертна».

За цими двома випадками готуються розгляди в суді, тому що незрозуміло, ми повинні надавати допомогу людям або займатися приписками за 10 хвилин. А скільки таких прикладів, за якими медики просто нікуди не звертаються і просто упокорюються з тим, що система адміністрації все одно задавить!?

Лікар Максим Іонов додав, «підняти деякі наболілі питання ми пробували на незалежній профспілковій конференції, про що було обговорено з головним лікарем столичної швидкої, але втрутилися «жовті» профспілки, які заявили, що у наших співробітників жодних проблем немає, більше того, було Заявлено, що у більшості робота на швидкій це лише підробіток і всім все одно на відсутність або присутність відсоткових стимулюючих надбавок. Мовляв, люди і так працюють на 2-3 роботах. Ось така фарисейська позиція щодо захисту наших медиків».

«А конференцію ми все одно проведемо, хоче цього хтось чи ні».

«Хочу зазначити, що нещодавно брав участь у засіданні громадської ради при Міністерстві охорони здоров’я України, де виступав один із заступників міністрів, який на критику у бік реформи відповів: «ми знаємо про прогалини в реформі, вони відбуваються через діяльність головних лікарів. та адміністрації на місцях….»

Іван Овенз

Категорії
Новини

Реформа охорони здоров’я

Верховна Рада ухвалила закон про внесення змін до основи законодавства України про охорону здоров’я щодо вдосконалення надання медичної допомоги.

Законом передбачається порядок освіти та припинення закладів охорони здоров’я, їх класифікація та особливості діяльності. Закон підтримали 240 депутатів, повідомляє Інтерфакс-Україна.

Документ регламентує призначення керівників державних, комунальних закладів охорони здоров’я на посаду шляхом підписання з ними відповідного контракту.

Відповідно до закону, за рахунок бюджетних коштів медична допомога надається безкоштовно закладами охорони здоров’я та лікарями, які провадять господарську діяльність з медичної практики, як фізичні особи-підприємці, з якими підписано договори про надання такої безкоштовної допомоги.

Закон класифікує медичну допомогу за видами: екстрена, первинна, вторинна, спеціалізована, третинна, високоспеціалізована.

Документ також визначає поняття паліативної допомоги, що надається пацієнтам на останніх стадіях перебігу невиліковних захворювань, та включає комплекс заходів, спрямованих на полегшення їх фізичних та емоційних страждань, а також надання психологічної, моральної підтримки сім’ї таких пацієнтів.

З метою забезпечення належної якості та доступності безкоштовної вторинної медичної допомоги та ефективного використання ресурсів у сфері охорони здоров’я закон регламентує створення госпітальних округів, порядок утворення яких визначатиметься Кабінетом Міністрів України.

Крім того, закон встановлює, що експертиза тимчасової непрацездатності громадян проводитиметься лікарем або комісією лікарів у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності, а також лікарями, які здійснюють господарську діяльність із медичної практики, як фізичні особи-підприємці.

This site is registered on wpml.org as a development site.